В Новий рік

Вирушаю у плавання ⛵

про чорного кота

Може, це листопад винен, а може, щось інше.. в будь-якому разі думки зараз в більшості своїй сумні.. Розкажу одну котячу історію. Уявіть собі гаражі. Такі собі рядочком, звичайні гаражі, недалеко від будинку. Туди часто підкидають різну живність, ця - різних видів, різного кольору і різних розмірів живність живе ніби в паралельному вимірі - народжується, якось живе, помирає..

Влітку біля гаража моїх батьків жила кицька. У неї взагалі є хазяйка, але тільки тоді, коли згадує... а це буває не дуже часто.. Моя мама теж там має кота - годує його, взимку він ночує в гаражі. це вже зовсім не перший гаражний кіт - колись мама "всиновила" спочатку чорне кошеня.. його вдарили каменем - ну ясно, чорний кіт комусь перебіг дорогу..."только черному коту и не везет.." була Аліска - трьохколірна пухнастенька киця. в неї мали народитися кошенята, і вона була неповоротка.. хтось добрий вдарив ногою під живіт. Аліска помирала дуже важко, так і не змогла народити...був ще один сірий котик, якому мамі довелося зробити укол - у нього була хвороба шкіри, яку не можна було вилікувати..

Так от цього літа ця руда киця народила чотирьох кошенят. а в той час там тинялися двоє "підкидишів", один помер, а другий чорний-чорний - вписався в компанію.. видно,  котяча душа мами, сама знаючи, що таке сирітство - прийняла його...ще десь через тиждень одне її кошеня загинуло. а ще через декілька днів прибилося до неї брудне-брудне, з хворим очком...за день вона його вилизала й причепурила... ось звідки у цієї киці п'ять хвостиків.. тільки троє - рідні дітки..

 Але це не історія з щасливим кінцем.. Коти тут не мруть з голоду.. їх не косить якась невидима пошесть.. одне кошеня переїхала машина..
А всіх, крім цього чорного везунчика, замучили діти. Двійнята, хлопчик і дівчинка, 4 років...
В той час, як бабуся мирно теревенила на лавочці. Дуже зручно, знаєте, коли діти пристроєні до якоїсь справи... Ці діти живуть поруч.. уявляєте, щодня виходити з квартири і знати, що з тобою на одному поверсі живуть вбивці? Їм не 40, їм по 4... вони сміються, гойдаються на гойдалці, а на совісті їх смерті...чи котячі душі не рахуються?

Ось він.. везунчик... один з семи, якому поки вдалось зберегти своє життя... маленьке замучене дитя.. він ще не знає, що він чорний... не знає, що лапи не можна так простягати.. Будь обачний, малий!!!

Літо 2014 добігає кінця..
Таке благодатне своєю погодою, врожаєм..
І таке гірке - подіями..
Спас - з яблуками, грушами, медом - і з осами та бджолами, яких я дуже боюсь :)
і з новинами... страшними, чорними..

Мене хрестили не в церкві - в дощ, вдома, з затуленими шторами, мені було вже два роки з хвостиком, я захворіла, і прабабця настояла: "Ой біда - це тому що не хрестили, а як помре нехрещене?"
Бо як же хрестити дитину - мама-вчитель, тато-вчитель, дідусь-вчитель, бабуся-вчитель, ще й секретар парт-чогось-там.. якраз мамин брат - офіцер  - з Афганістану приїхав у відпустку...ось так, потайки, ніби щось крадучи, мене й похрестили...

А в цій церкві хрестили мою дочку, і вона знає, що це було святково і радісно:) Тому це - наша церква. Тут дуже чудові люди - щирі і доброзичливі, тут на душі стає легко
І ви не уявляєете, як приємно, що рушник, який я так довго вишивала, і який на Трійцю ми з дочкою подарували, знайшов своє місце в цьому храмі!!!

Я зовсім не сподівалася на таку високу оцінку моєї роботи!!
Сказати - наскільки мені приємно - я не можу, слів нема :)

 вітаю зі святечком!!!!!

шкільне життя

Ще хочу розказати про Софійчину школу. В кінці кожної чверті там проводиться благодійний ярмарок, виручені кошти передають учням, які захворіли на онкологію. В нашій школі таких діточок декілька... Підібрати слова співчуття - просто не можу, але від усього серця бажаю їм якомога швидше одужати, а батькам - сили!!!
Дуже радує, що після ярмарку нам розказують, як відвідали цих діток, як вони почуваються.

Ці ярмарки мені дуже подобаються - можна щось зробити, а потім не думати, куди ж цю штуковину подіти. Руки ж чешуться весь час, а тепер же нас уже таких двоє!

Ось наші подаруночки на весняний ярмарок:

 Батончик Софія вишила майже сама, я починала, щоб тільки показати:

Павучків у нас багато, вони періодично розповзаються кудись, а потім з'являються нові...
Ну люблю я будівельні магазини, особливо, коли вони великі! Весь час там купую якісь дивні речі, наприклад, цей шнур, аж два мотки :)
А ще в нас є коробка, де ми з Софією складаємо всяке засушене добро - різні кісточки, листочки, палички... Якби нормальна людина заглянула туди, що б вона про мене подумала, побачивши засушені куски лимона з насінням кавуна, в якому риється моя дитина?

 Так от, павук з балериною - родичі! а все тому, що руки-ноги у них - з кроссировки. Це окрема історя - мій тато  зв'язківець, я з дитинства звикла все тою кроссировкою скручувати, я без неї - нікуди, і тепер на кухні в мене завжди є моток такого добра :)

Замок поки що не продається :)
І останній - нарцис:

Новорічні штучки покажу окремо :)

маргаритки

Позавчора ввечері ходила по магазину і побачила круглу коробочку з ватними паличками. Не просто побачила, а ПОБАЧИЛА. У мене так іноді буває - падає в око якась річ, і я її БАЧУ.
Вже вчора ввечері баночка стала такою, якою я її, власне, й уявила.

 Мені дуже подобається ця стрічка, хоч вона й не дуже вже маргариткова, але так хотілось її використати!!!

 В верхню подушечку також можна  вколоти голочку - вона пухкенька.

Коробочка буде подаруночком для моєї мами, я спеціально внутрішню подушечку нічим не прикрашала, щоб було краще видно голочки. А на денці - слова, але це тільки для мамусі :)

Правда, я тільки сьогодні побачила, що трохи наперсток вийшов дивнувато, треба виправити.

Пташечки

Мої пташечки потроху оживають. 

Якесь тут листя дивне... Правда, бек ще не вишила, але кольори не подобаються... пороти не хочеться, яким кольором вишивати тіньові листочки - не вирішила, але точно не тим, що в оригиналі - вони до блакитного фону підходять.. а я не дуже люблю сині кольори.. 
і лапки...хіба їх там видно?? напевно, теж треба беком "підмалювати"..

канікули тривають :)

Навіщо канікули потрібні? Щоб гратися! А чи тільки діткам? Ні!! Мамам - також можна!
У нас сьогодні було чаювання:

 з тортиком та цукерочками!!

 а ще готується омлет, вариться суп, є котлети, налисники, і тортики

В цю кухню можна налити води, і по-справжньому мити посуд!!! Взагалі не люблю цю справу, а сьогодні помила все :) як чудово мати дочку - і гратися її іграшками!

Дівчатка - по 9 см, а чашечки - ну зооовсім малесенькі, я дуууже люблю все отаке дрібнесеньке-справжнє!!!

На сьогоднішнє свято я закінчила свій довгобуд...
Задумала вишити, коли в мене народилася дочечка, почала пізніше, та якось відклала і забула...
І ось знайшла і змусила себе закінчити.

 Схемку купила, ще й дочки не було, а коли обирала, зрозуміла, що кольори мають бути дівчачі - отже, ніжний рожево-персиковий і яскравий малиновий, не кислотний, а теж ніжний, і яскравий чорний, для контрасту:)

 Дуже дивно, але вибір виявився символічним - я бачу ці кольори в характері моєї кнопки

довжина рушника вийшла 3,5 метри
ось така у мене зворотня сторона

знизу - макрамешка :)

Ось такий у мене доччин рушник,
Сьогодні святили ми лепеху з любистком, отже він у мене тепер буде символом цього чудового свята

Зелене свято! Літечко!! Жасмін!!!

Вітаю з Днем Святої Трійці!!!

Сьогодні - моє улюблене свято
Комусь подобається Новий рік чи Різдво, хтось любить Пасху...
А я люблю найбільш за все Зелене свято.
У нас на Рівненщині заведено на ці свята встеляти підлогу лепехою, ставити гілки липи й клена...
Мій дідусь завжди приносив до хати багато великих липових та кленових гілок - бо ж увесь двір обсаджений ними, було де взяти!!! а потім з цього "лісу" по хаті розповзалися різні жучки-павучки і вночі вони починали дзижчати-літати.. це було для мене, малої, дуже казково...
Звичайно, була лепеха, на яку ступаєш - а вона волога і холодна...
Але особливим для мене був жасмін. В дворі росте великий кущ, і дідусь завжди приносив великі букети, які просто розтікалися по всіх кімнатах своїм чарівним ароматом... Його дуже любив дідусь...

Знову зацвів жасмін... а дідуся нема...
А ще у нас завжди палили піч - бо пекли пироги!! з молодою капстою та яйцем... з барбарою (ревінь у нас так називається), а ще з маком, з яблуками, з сушиною...
Спочатку я любила барбару - я взагалі дуже люблю всяку кислятину, тому барбара завжди була для мене фаворитом - поки граєшся собі з подружкою, можна взяти відламати одного листка, схрумати і побігти далі...
А потім я полюбила пироги з капустою - як і мій дідусь...
Три дні свят - таких пахучих, по-домашньому смачних, сповнених ритуалів...
Правда ж, це дуже важливо - ритуали в дитинстві? згадуючи тісто в прабабусиних ночвах, пухке й солодке, гілки по всіх кутках, запах лепехи й жасміну, я стаю сильнішою, адже в мене це все було - таке справжнє, сповнене любові, родинного тепла й очікування свята і чудес...

 Сьогодні - вже літо! А в мене ще є трохи весни на балконі :)   Приємно думати, що уже канікули, свої шкільні роки я згадую з задоволенням, а от повторне навчання з Софією - це зовсім інша річ, як виявилося. Тепер я, розмовляючи з мамою, питаю у неї - як вона "вчилася" зі мною. І от що мене просто вразило - навчання дитини і навчання мами - це зовсім різні речі :)  

Сто років не вишивала...
Колись не уявляла себе без цього медитативного заняття
Але останнім часом напруження було таким, що здалося - я просто вибухну, якщо що-небудь не почну робити
Робили з дочкою кусудамку, (любимо це заняття), але все одно  - це не зовсім ТЕ...

Отож мій вишивальний старт:

Куди йдуть дорогі нам люди?

     Куди йдуть дорогі нам люди? Чи бачать вони нас, чи згадують? Чи, може, просто забувають, їм стає нецікавим це наше  суєтне дрібничкове життя? Я втратила дідуся. У вересні. Тепер жовтень. В жовтні його вже не було. А в вересень я не можу повернутися. Вчора мила груші. Ці груші росли на дідусевій груші. Він їх бачив. Ті, що виростуть наступного року, будуть не такими, вони не ростимуть під його поглядами. Дідусь любив це дерево, воно високе, розлоге, ніби сторожа на подвір’ї, часто поглядав на нього. Дерево ростиме далі… Я відчуваю себе в поїзді  - дідусь вийшов на зупинці, потяг рушив, а я нічого не можу зробити… Дуже боляче, хіба може цей біль стати іншим? У мене якесь відучття – нереальності, перед очима чорний хрест, спертий на стіну, синє віко у сінях. Не може бути такого, що це все – для нього!!! Кажуть – йому було 86, це ж добре… та хіба він був старим? Живий розум, активне життя, повне, не старече!!! Я не змогла нічого зробити, у мене є сили, чому, чому я не змогла їх йому віддати?

Вчора бігла за парою двох літніх людей. Чоловік був одягнений в плащ, як у дідуся, і ногами ступав схоже. Я їх здалеку побачила, наздогнала і йшла за ними, плакала… Дивилася на кроки, хотілося зловити щось невловиме, а це щось вислизало, втікало від мене…

Тільки тепер закінчилось моє дитинство. Я зрозуміла, що до цього часу могла бути дитиною, прийшовши в хату, побачити його з газетою, а він скаже: «О, Неня приїхала!»… З цим «Неня» я знов перетворювалася з дорослої жінки з своїми перипетіями на дівчинку... Тільки дідусь мене називав так. Неня померла?..